Як створити компанію з торгівлі класичними або розкішними автомобілями в ОАЕ

Компанії, що торгує класичними або люксовими автомобілями, потрібна комерційна торгова ліцензія від Департаменту економіки та туризму Дубая (DET) або відповідного органу вільної зони, а також дозвіл RTA, пов'язаний із самими транспортними засобами. Ліцензія дозволяє компанії торгувати; вона не дозволяє продавати, реєструвати чи вивозити конкретний автомобіль: кожен автомобіль має власний статус щодо RTA та митниці Дубая, який вирішується окремо. Питання, що визначає маршрут, полягає не в тому, чи потрібна ліцензія, а в тому, яку роль компанія виконує щодо кожного автомобіля: власник-дилер, консигнатор, аукціоніст чи брокер, що організовує угоду без володіння правом власності. Ця роль визначає, чиє ім'я зазначається в реєстраційній картці, хто несе ризик відповідальності та хто відповідає перед покупцем, якщо твердження про стан чи походження виявиться хибним.

До опублікованих послуг RTA належать реєстрація нового транспортного засобу, керування номерними знаками, подання заявки на комерційний номерний знак і подання заявки на NOC для нової торгової ліцензії; саме з цих елементів складається працююча діяльність дилера чи аукціону. Для кожного проданого автомобіля потрібна реєстрація або дія з переоформлення права власності на ім'я покупця, а домовленості щодо торгових номерів (trade plate) є окремими від реєстрації автомобіля на кінцевого клієнта. Щодо транспортних засобів, що ввозяться в ОАЕ або вивозяться з нього (імпорт класичного автомобіля, реекспорт після аукціону), митниця Дубая визначає застосовний режим, зокрема тимчасове ввезення, і встановлює умови реекспорту. Перед тим як узгоджувати дату продажу або вносити автомобіль до каталогу, слід підтвердити обидва набори умов.

Схема оподаткування прибуткової маржі (Profit Margin Scheme) від FTA є найочевидніше галузевим правилом для цього бізнесу. Вона є необов'язковою і дає змогу зареєстрованому платнику ПДВ (VAT) перепродавцю розраховувати ПДВ на маржу прибутку (ціна продажу мінус ціна придбання, з урахуванням ПДВ), а не на повну ціну продажу, щодо вживаних товарів, антикваріату (старшого за 50 років) і колекційних предметів. FTA прямо називає вживані автомобілі прикладом вживаного товару. Схема застосовується лише тоді, коли транспортний засіб раніше обкладався ПДВ у ланцюгу володіння; автомобіль, придбаний до запровадження ПДВ або ніколи раніше не оподатковуваний, не підпадає під неї, і оподатковується повна ціна. Перепродавець повинен вести книгу обліку запасів щодо кожного автомобіля, проданого за схемою, зберігати докази того, що ПДВ раніше сплачувався, і видавати податковий рахунок-фактуру із зазначенням, що ПДВ нараховано з посиланням на маржу, без вказання суми ПДВ. ПДВ не сплачується із автомобіля, проданого зі збитком, а збиток за одним автомобілем не може бути зарахований проти прибутку за іншим. Застосування схеми без таких доказів є прогалиною, яку банк або аудитор перевірить безпосередньо, і це одна з причин, чому робота з підготовки банківського рахунку у цьому випадку починається з режиму ПДВ, а не з типу юридичної особи.

Торгівля транспортними засобами не належить до категорій визначених нефінансових підприємств і професій (Designated Non-Financial Business and Profession), які Міністерство економіки та туризму називає для нагляду у сфері протидії відмиванню коштів (AML); цей перелік охоплює дилерів дорогоцінних металів і каменів, агентів і брокерів з нерухомості, постачальників трастових і корпоративних послуг, а також бухгалтерів і аудиторів. Така відсутність не знімає пильної уваги: банки застосовують посилену перевірку (enhanced due diligence) до дорогих, з великою часткою готівки та транскордонних угод з транспортними засобами, а покупця або консигнатора, який платить готівкою або з іноземного рахунку, попросять підтвердити джерело коштів. Депозити та надходження за консигнацією потребують процесу платежів, який банк може простежити; якщо повертаний депозит обліковувати як дохід або змішувати кошти консигнатора з торговими, це сповільнює відкриття рахунку.

Право власності, застава та історія пробігу належать транспортному засобу, а не компанії, тож операційна модель має показувати, хто і коли це перевірив. Дилер, який купує і перепродає власний товарний запас, несе іншу відповідальність, ніж консигнаційний шоурум, і обидва відрізняються від аукціонатора чи брокера, який ніколи не набуває права власності. Для кожної ролі потрібна названа особа, відповідальна за розкриття стану, перевірку походження та обробку депозитів, яка відповідає тому, хто фактично підписує договори, а не схемі, складеній лише для подання на реєстрацію. Якщо право власності належить груповій структурі чи іноземній материнській компанії, таку структуру власності потрібно документувати поряд із ролями, специфічними для транспортних засобів, оскільки і банки, і RTA спершу запитують, хто контролює юридичну особу.

Типові проблеми в цій галузі: рекламування автомобіля до документального підтвердження права власності чи повноважень за консигнацією; облік повертаного аукціонного депозиту як доходу; ввезення колекційного автомобіля без попередньої перевірки його митного статусу, після чого виявляється, що його неможливо зареєструвати або його слід реекспортувати; застосування схеми оподаткування прибуткової маржі без доказу, що автомобіль раніше оподатковувався; нерозкриття історії реставрації або стану, яка змінює уявлення покупця про те, що він купує. Кожна з цих проблем є помилкою оформлення документів або послідовності дій, а не ліцензування, тож рішенням є контрольний перелік, що підтверджує реєстрацію, митницю, податковий режим і розкриття інформації до виставлення автомобіля на продаж, а не після.